Історія нашої гімназії

Історія нашої гімназії

Зорепадом летять роки...

Життя - це нескінченний циклічний процес. Воно було, є і буде. Але деякі люди асоціюють це слово із словом «існування».З одного боку це доцільно, а з іншого - ні! Є навіть такий філософський вислів :«Треба жити, а не існувати !»

Один з відомих письменників сказав, що треба прожити своє життя так , щоб потім не було страшенно боляче за змарновані роки.

Сенс життя полягає у насназі до життя , у натхненні на добрі вчинки. Наприклад , натхненням до життя можуть бути результати праці у будь-яких сферах діяльності людини : для вчителя - це відмінне засвоєння навчального матеріалу учнями ; для лікаря - одужуючі пацієнти, яким він прописав ліки ; для кондитера - подяка від споживачів його продукції та, звичайно, премія від керівництва. Але буває й так, що власна праця не приносить задоволення, навіть починає дратувати, стає тягарем . Людина може працювати все своє життя адвокатом, але захоплюватись живописом і весь час казати собі : «Колись мої картини високо оцінять спеціалісти, я поїду за кордон і назавжди покину свою юридичну діяльність !» Коли мрії не стають реальністю, коли друзі відвертаються від тебе, не підтримують тебе у твоїх спробах кардинально змінити життя, то воно втрачає сенс і навіть може призвести до трагічного кінця.

Тому треба думати вже зараз, чи є сенс у нашому житті, чи правильний ми обрали собі шлях ? Чи цією дорогою треба іти далі ?

І виростають покоління,

Котрі не чули тишини.

о найстрашніше з літочислень —

Війна війною до війни і

о вже новітні канібали .

І втрат людських не одридать .

Що вберегли ми

Що надбали

Щоб дітям в спадок передать ?

( Ліна Костенко )

Якими ж засобами маємо осягнути той вищий рівень освіти, щоб він був доступний усім ? Найперша і наймудріша наша вчителька - Школа. Вона збирає, зберігає, передає нам знання.

Життя частина - рідна школа,

Дитинства нашого не храм.

Знання наук і друзів коло

Даєш ти, школо завжди нам.

Вчимось людиною ми бути,

Знання це пронесем в житті.

Не можем ми його забути,

не можем залишити в забутті.

Школа 1939 рік

Коли збудована перша школа у с. Перемилові - не пам’ ятає ніхто . Відомо, що збудована вона силами сільської громади, ще за Австрії .Тоді школа була двокласною. За панування Польщі, школа стала трьохкласною, хоч діти навчалися протягом 6 років, бо в кожному класі вчилися по 2 роки .Десь в 1910-х роках завідуючою школи була Бараник Стефанія, а з 1913 - 1914 років до 1939 – Морозова ( Орнатовська ) Марія . В школі працювали 3 учителів , кожний з яких мав клас зранку і після обіду. Навчання велося українською мовою , але шкільна документація - польською .Обов’язковим було вивчення польської мови, релігії. Українська мова вивчалася , але називалася «руська». У школі була сувора дисципліна , учнів карали за лінощі, пустощі, погану поведінку . Особливо запам’яталася багатьом колишнім учням Марія Морозова, яка за найменшу провину била учнів.

Участь школи у громадському житті села

У післявоєнні роки в селі частина людей були неписьменними Тому ставилося питання про ліквідацію неписьменності серед дорослого населення . У цій справі головну роль відводили учителям - найбільш освіченим на той час людям у селі. Та й професія зобов'язувала . Директор школи наказом по школі зобов'язував учителів навчати грамоти дорослих.

НАКАЗ №14 Перемилівської семирічної школи від 26.11.1953р.

Н а к аз у ю :

В боротьбі за повну грамотність по селу Перемилів призначаю прикріпити для навчання з малописьменними таких вчителів :

1.Главацьку В. В. до Газдюк Петра

2. Логуша P.M. до Скалій Савки

3. Новацьку МД. до Тучапського Дмитра

4. Нетечу М.А. до Великого Назара

5. Веселовського В.М. до Гладій Катерини

6. Романченко В.А. до Федишин Андрія

Ліквідація неписьменності продовжувалася і в 1954 році (наказ №4 від 16.11.1954 року )

Учителі проводили цю роботу в позаурочний час, причому безкоштовно. З боку дирекції школи здійснювався контроль, про що свідчить такий документ :

НАКАЗ №23

Перемилівської семирічної школи від 2.03.1954 року

Наказую

За ганебне відношення до важливої державної справи-ліквідації малописемності виношу ПОПЕРЕДЖЕННЯ таким вчителям школи :

7. Главацькій В. В.

8. Логушуь Р. М.

9. Новацькій М. Д.

10. Веселовському В. М.

11. Романченко В. А.

Приступити негайно до виправлення недоробленого.

Директор школи (підпис) Зарицький

У наступні роки проблема неписьменності відпала, але учителі залучалися до інших справ. Так, наприклад, учителі були пропагандистами , агітаторами, лекторами товариства «Знання», приймали активну участь у підготовці і проведенні виборів до Рад усіх рівнів. Учителі залучалися також до участі в заготівлі сільськогосподарської продукції від населення. Учителі були активними учасниками художньої самодіяльності і їх примушували чергувати по селу під час Великодніх та Різдвяних свят (щоб учні не йшли до церкви колядувати, на гаївки). Учителі допомагали колгоспникам під час жнив збирати урожай і проводили політичне інформування в буряківничих ланках. Учителі писали транспоранти (напр. «Слава КПРС», «Захистимо Кубу» і ін. ) І читали лекції перед кожною демонстрацією кінофільму чи прем ’єрою вистави.

Навчально – матеріальна база школи

До війни школа розміщувалася в одному приміщенні. Після війни, коли було запроваджено семирічне навчання , під приміщення школи використали проборство, що раніше належало церковній громаді. Але і цього було замало, тому навчання проводилось у дві зміни . Про це свідчить шкільний документ:

НАКАЗ №5

директора Перемилівської НСШ від 8 вересня 1948 року. Згідно розпорядження Копичинецького РВНО про порядок навчання в школі в дві зміни установлюю порядок навчання в школі слідуючий :

старші класи 5,6, 7 і 3 - навчаються в 1 зміну. молодші класи 1, 2, і 4 - авчаються в 2 зміну .

Початок навчання 1 зміни - 8. ЗО г. ранку.

Початок навчання 2 зміни - 14. 30г. дня.

Післявоєнний час був тяжким для всього народу. Це позначилося і на школі. Не вистачало найнеобхіднішого - книжок, карт . Про технічні засоби навчання не могло бути й мови. Про важкі умови учнів і учителів свідчить той факт, що у школі були введені посади кравця і шевця, які зобов’язувалися шити та лагодити одяг і взуття учням та учителям.

Троє учителів викладали всі предмети, що вивчалися в школі. Крім того, вони проводили просвітницьку роботу в селі. Особливо запам'ятався сучасникам вчитель Мороз Михайло — колишній офіцер Українських Січових Стрільців. Він був добрим пасічником, музикантом (грав на скрипці) . У1931 році він разом з учителем Климко організовували в селі хор, який налічував близько 50 учасників. Традиція хорового співу у Перемилові продовжувалася до 1980-х років.

Кожного року 3 травня (національне свято Польщі) у Хоросткові проводилися святкові демонстрації. В них брали участь також учні шкіл із навколишніх сіл . Учні початкових класів несли польські прапори , старші - українські. Поляки не забороняли українських прапорів, проте несли їх позаду польських .

У вересні 1939 року Червона Армія перейшла Збруч . Почалося визволення Західної України від панування Польщі . Але для трудящого люду становище не тільки не покращилося , а навіть погіршилося. Бо встановивши свою владу , сталінські опричники почали репресії проти населення . Вже восени 1939 року почали кидати в тюрми, висилити в Сибір тих, хто у вересні зустрічав своїх «визволителів» .

Трагічно склалася доля Марії Морозової. Син її, Стах, був польським офіцером (загинув). Дочка, Казимира, вчителька із 1939 року (вчителювала у Карашинцях) - вивезена в Сибір за те, що чоловік її був офіцером польської армії. Сама Марія, з сімє’ю, також була вислана в Сибір.

НАКАЗ №5

старші класи 5,6, 7 і 3 - навчаються в 1 зміну. молодші класи 1, 2, і 4 - авчаються в 2 зміну .

Початок навчання 1 зміни - 8. ЗО г. ранку.

Початок навчання 2 зміни - 14. 30г. дня.

НАКАЗ №4

директора Перемилівської семирічної школи від 3. 09. 48 р.

1.Призначити тов. Великого Павла Дмитровича - жителя села Перемилів, кравцем Перемилівської семирічної школи, який буде шити та лагодити одяг учням та вчителям .

2.Призначити тов. Галабіцького Андрія Савича шевцем школи, шиє та ремонтує взуття учителям та учням .

Проте, з кожним роком становище покращувалося, вже в середині

60-х років у школі запроваджується єдина форма для учнів, заявляються методичні посібники і посібники для вчителів, роздаткові матеріали , технічні засоби навчання ( фільмоскопи, кінопроектори магнітофони ). Але залишаються старі проблеми: не зовсім світлі класи, пічне опалення, відсутність води.

Великою радістю для учнів, учителів, усіх жителів села було відкриття у 1978 році новозбудованої школи - триповерхової, з центральним опаленням, водопостачанням. У школі є спортивний зал, навчальна майстерня, їдальня на 60 місць. Обладнані класи і кабінети, в яких є багато матеріалів для навчання і виховання учнів. Всі класи і коридори школи естетично оформлені, що створює затишок і нормальні умови для занять. Багато зусиль для зміцнення навчально - матеріальної бази нової школи доклав педагогічний колектив, очолюваний директором школи Осідаком Василем Григоровичем (1978- 1983рр. ) У 1980-х роках була запроваджена кабінетна система навчання. Вчителі самі створювали матеріальну базу кабінетів (виготовляли змінні стенди ,роздаткові матеріали і ін.) Школа стала однією з кращих в районі. Про це свідчать різноманітні кущові, районні і навіть обласні семінари, що проводилися на базі школи.

Осідак В. І. подбав і про створення спортивної бази школи. Окремий майданчик обладнано для учнів початкових класів.

Ще за ініціативою директора перед школою на пустирі у 1980 році

було закладено дендропарк, який сьогодні є окрасою школи.

У 1984 -1992 рр. директором школи працювала Шмигельська Олена Володимирівна. В ці роки естетично обладнано шкільну їдальню (це зробив учитель трудового навчання Корба Володимир Михайлович), обладнано ігрову кімнату для першокласників , придбано інвертар для спортивного залу.

Нині, хоч економічна обстановка в Україні досить складна, але навчально - матеріальна база школи поповнюється. У 1993 році обладнано кабінет історії та географії України, етнографічний зал, куток державної символіки. У 1994 році обладнано кабінет іноземної мови, обслуговуючої праці, методичний кабінет. Педагогічний колектив працює так, щоб зберегти ті добрі традиції, що склалися у школі в попередні роки.

Участь школи у національному відродженні, збереженні народних традицій, звичаїв

Процес національного відродження, який почався в Україні у 1989 -1990 рр., знайшов підтримку і в Перемилівській школі. Було ліквідовано дитячі комуністичні організації (піонерську та комсомольську), прибрано символіку колишнього Радянського Союзу, портрети Леніна і партійних керівників, якими були «прикрашені» класні кімнати та коридори школи. Після проголошення України незалежною державою змінюються підходи до виховання та навчання учнів. Згідно Концепціі Української національної школи, затвердженої Тернопільською обласною Радою народних депутатів, запроваджуються уроки українознавства, різні факультативи і курси за вибором, збільшується кількість годин на вивчення Історії України, української мови та літератури, в тому числі літератури рідного краю.

У 1994 році Президент України Л.Кравчук затвердив Державну національну програму «Освіта» («Україна XXI століття»), за якою починають працювати школи України. Школа сьогодні більш самостійна у вирішенні питань навчання і виховання учнів. Дирекція школи разом з педагогічним колективом сама складає навчальний план (розподіляє шкільний компонент, факультативні заняття), враховуючи потреби, можливості як учителів, так і учнів.

Виховання учнів здійснюється на основі народної педагогіки у поєднанні з сучасними науковими дослідженнями. Учителі використовують народні традиції, звичаї, зберігаючи одночасно все те добро, що набуто у попередні роки. Зараз проводиться робота по відновленню духовності, і тут школа намагається співпрацювати з церквою. Якщо раніше (за комуністичного режиму) учителі змушені були забороняти дітям ходити з вертепом, колядувати, проводили бесіди про «шкідливий вплив релігії» і т.д., то зараз у школі проводяться конкурси вертепів, виставки Великодніх писанок і пасок. Проводиться робота по збереженню народних традицій,звичаїв, обрядів. Кожного року в нашій школі проводяться вечори на свято Андрія, відзначається свято Миколая, проводяться вечорниці, спортивні змагання «Козацькі забави» і інше.

Протягом останніх років (від 1991 року) розширюються зв'язки школи з церквою. Кожного року перед початком і закінченням навчального року священик у церкві відправляє Службу Божу за здоров'я учнів і учителів, приходить на урочисті лінійки до школи. У своїх зверненнях до учнів закликає добре вчитися, гарно поводитися, поважати учителів і батьків. Такий зв’язок школи і церкви, спільна робота по вихованню молоді сприяє відродженню духовності народу, яка втрачена в часи тоталітаризму.

У школі на зміну колишнім піонерським загонам і ланкам створені об’єднання учнів за інтересами, які охоплюють дітей різного віку. Члени цих об’єднань займаються різноманітними справами: збирають матеріали з історії села, фольклорні та етнографічні матеріали, проводять природоохоронну роботу, беруть участь в акціях милосердя. Це не тільки дає можливість зібрати якісь матеріали, але й сприяє вихованню дітей.

У виховний процес вчителі впроваджують елементи козацької педагогіки, народної педагогіки, основаної на кращих традиціях українського народу.

В навчальному і виховному процесі використовуються матеріали місцевого значення (області, району, села). Учні ознайомлюються із подіями, які мали місце на території рідного краю, з іменами видатних людей, які були вихідцями з наших сіл і міст, з їх творчими здобутками. Це викликає в учнів почуття гордості за свій народ, любові до рідного краю.

Колектив школи зберігає старі добрі традиції, що склалися у школі в минулі роки.

21 січня 1995 року у школі зустрілися випускники 1958 року. Ця зустріч для них була справжнім святом — екскурсією в дитинство і юність, бо у більшості з них є вже онуки.

А ще наша школа приймає гостей — дітей зі східних областей України на різдв’яні свята. У1993 році разом з нашими дітьми святкували Різдво діти із Запоріжжя, а в 1995 році - із Донецька. Такі зустрічі сприяють дружбі дітей, кращому розумінню проблем, які є між сходом і заходом України.

Велика плеяда мудрих і талановитих педагогів роками сіяла в дитячих серцях розумне, одвічне і добре.

Керівники Перемилівської загальноосвітньої школи

Мороз (Орнатовська) Марія

Була завідуючою Перемилівської школи «за Польщі» до 1939 р

У 1939 році репресована і разом з сім’єю вислана до Сибіру. Подальша доля її невідома.

Зарицький Петро Дмитрович

Працював директором Перемилівської школи протягом 1953 року.

Любарська Марія Кіндратівна

Працювала директором школи з серпня 1954 р. до січня 1955 року.

Мокрицький Михайло Михайлович

Народився 1898 року в селі Кобиловолоки Теребовлянського району Тернопільської області у селянській сім’ ї. Початкову освіту здобув у сільській школі , а пізніше, до першої світової війни, вчився у Тернопільській гімназії.

В 1916 році мобілізований до австрійської армії . Після розпаду Австро - Угорської імперії та проголошення Української держави служив в Українській Галицькій Армії ( УПА) в чині хорунжого, брав участь в поході УПА від Чорткова під Київ.

Після ліквідації Української Народної Республіки ( УНР) потрапив у польський полон, в якому пробув декілька років . Звільнившись з полону, екстерном здав екзамен на вчительський семінар і одержав кваліфікацію учителя загальноосвітньої школи та виїхав на роботу в центральні області Польщі

( польські власті відмовились надати роботу в Західній Україні).

У 1939 році разом з дружиною повернувся в Західну Україну і після розпаду Польщі з 1939 року по червень 1944 року працював директором школи в селі Перемилів. У 1944 році за «антирадянську пропаганду»

військовим трибуналом засуджений по ст. 54 на 10 років каторги, яку відбував у Комі АССР. Повернувся в Україну в 1954 р. з підірваним

здоров’ям і вийшов на пенсію по інвалідності. Помер у 1983 році, похований у селі Мішковичі Тернопільського району . Посмертно реабілітований.

Дружина - Мокрицька (дівоче прізвище Бараник) Марія Матвіївна народилася в 1906 році у с. Кобиловолоки в сім’ї дяка. Закінчила Львівську вчительську семінарію у 1928 році. Після одруження разом з чоловіком виїхала на роботу в Польщу, а в 1939 р. повернулася і працювала учителькою Перемилівської школи. Після арешту в 1944 р. вимушена була змінити місце проживання і виїхала у Львівську область . В часи Хрущова, до виходу на пенсію, працювала вчителькою у селі Кобиловолоки . Померла у 1981 році, похоронена в селі Мишковичі Тернопільського району.

Записано з розповіді сина Мокрицьких — Романа, який працює лікарем і проживає у с. Березовиця Тернопільського району.

Міх Степан Семенович

Ветеран війни. Працював директором Перемилівської семирічної школи з 28 серпня 1948 року (наказ № 121 від 28 .08.1948 року по Копичинецькому РВНО ). Пізніше був переведений в Увислянську школу, де працював учителем історії. Помер у 2008році.

Сидоренко Федір Юрійович

Учасник війни, був розвідником у партизанському з'єднанні С.А. Ковпака. Працював директором Перемилівської школи з 1955 р. (наказ №15 від 15.09.1955 року). Помер.

Білик Євген Петрович

Працював директором Перемилівської восьмирічної школи з 1969 року

(наказ № 1440 - К по Тернопільському облвно від 26.08.1969 р.) до 1978року. Працював директором Сидорівської школи І-ІІ ст. Гусятинського району.

Осідак Василь Григорович

Директор Перемилівської восьмирічної школи з 1978 до 1983року. Нині працює директором Гримайлівської санаторної школи - інтернату.

Лихач Василь Матвійович

Працював директором Перемилівської восьмирічної школи з 1983 року (наказ від 31.08.1983 р.) до вересня 1984 року.

У 1984 році вступив на навчання до аспірантури і після закінчення працював викладачем загально-технічного факультету Тернопільського педагогічного університету. Помер.

Шмигельська Олена Володимирівна

Працювала директором Перемилівської неповної середньої школи з 1984 року

(наказ № 534-Л від 6.12. 1984 року по Гусятинському райвно) до червня 1992 року. Далі працювала директором Малолуцької школи І-ІІІступенів

Казимирів Іван Григорович

Народився 1 вересня 1957 року в селі Сорока Гусятинського району.

З 1964 по 1972 рр. навчався у Сороківській восьмирічній школі .Після закінчення 8 класу вступив у Чортківське педагогічне училище, після закінчення якого у 1976 р. працював учителем 1 класу у Рівненській області.

1977-1979 рр. - служба в армії у Забайкаллі.

У 1979 році призначений учителем трудового навчання Перемилівської восьмирічної школи. Пізніше викладав і фізкультуру, музику, був старшим піонервожатим.

Восени 1983 року переведений на посаду учителя історії Увислянської восьмирічної школи .

Протягом 1979 - 1985років заочно навчався на історичному факультеті Чернівецького державного університету. Після закінчення навчання був призначений заступником директора, а в 1988р.- директором Увислянської школи.

В 1992 році переведений на посаду директора Перемилівської школи, де працює і сьогодні.

Діяльність директора спрямована на підтримку обдарованих дітей.

З 1979 року загальноосвітня школа І-ІІ ступенів села Перемилів радо вітає і зустрічає своїх вихованців. За 36 років було 776 випускників . З них свідоцтво з відзнакою отримав 71 випускник. Школа дала путівку в життя людям різних професій: освітянам, медикам, працівникам культури і духовенства, військовим, інженерам, журналістам, а також робітникам і хліборобам...

ДАЛІ БУДЕ....